Йогана Мерта: Over all possibilities 2
22–28 серпня 2025
Брно, Дім мистецтв міста Брна, Галерея Ярослава Крала та фойє
кураторка: Юлія Буторова

Рівновага – це не статичний стан, натомість постійне балансування протилежних сил, що натягуються, підтримують одна одну й водночас ставлять під сумнів. Власне виставка Йогани Мерти рухається у просторі цієї напруги – між індивідом і спільнотою, процесом і результатом, тишею й криком.

Over all possibilities 2 представляє нові роботи Йогани Мерти (1987), чия творчість постає на межі просторової інсталяції, скульптурного мислення та екологічно-активістського дослідження. У своїй практиці художниця послідовно розвиває ставлення до знайденого матеріалу як до носія досвіду й культурної пам’яті, а водночас – як до засобу критичного осмислення світу. Виставка продовжує її інтерес до теми рівноваги – не лише як формальної композиції, а насамперед як глибокого культурного, соціального й екзистенційного питання.

Рівновага тут постає ні вихідним станом, ні бажаною метою, а радше безперервним процесом врівноважування, який відбувається на різних рівнях – фізичному, ментальному і суспільному. Мерта трактує цей стан як структурну напругу, що пронизує не лише тіло та його біоритми, а й економіку праці, владні відносини, моделі турботи та умови виробництва. У цьому сенсі її підхід можна розглядати як форму критичного нового матеріалізму, що відображає культурний зсув від розуміння рівноваги як гармонії до рівноваги як постійного переговорного процесу.

Інсталяції Йогани Мерти можна також читати як моделі постіндустріального ландшафту: місця, де зустрічається природне, людське й технологічне, де залишаються сліди тіла та системного виробництва. У цьому середовищі рівновага постійно переглядається – як відношення між зростанням і виснаженням, присутністю і втратою, центром і периферією. У світі постфордистської економіки, прекарної праці та культурної фрагментації рівновага стає питанням виживання. Роботи Йогани, хоча й тихі та стримані, віддзеркалюють саме цю необхідність: як жити й творити у світі, що сам утратив рівновагу.

Визначальну роль на виставці відіграє зіставлення, конфронтація двох на перший погляд звичайних об’єктів, які в інсталяції стають носіями базової смислової напруги. Наприклад, хліб і цегла. Хліб – як символ щоденного насичення, спільності й культурного вкорінення. Цегла – як основа будівництва, продукт праці, але водночас і товар, відірваний від стосунків. Виникає промовиста матеріалістична алегорія, що відкриває питання: що нас живить і що ми будуємо? Що підтримуємо й що нас формує? Що є м’яким, тілесним, близьким, а що – твердим, безособовим, інституційним?

Хліб тут не лише їжа, а символ із тріщиною. Цегла – не просто шматок глини, а знак порядку, який може бути і домом, і в’язницею. Проте мета не полягає у створенні бінарних контрастів добра і зла, а у постановці питань про природу людських зусиль, культурних цінностей і умов виживання. Цей принцип співвіднесення та контрасту тісно пов’язаний із підходом, який можна означити як expanded sculpture – розширену скульптуру, що розглядає простір як медіум, об’єкт як відношення, а інсталяцію як ситуацію. У Йогани Мерти цей підхід виходить за межі роботи з матерією. Він присутній у її способі мислення про світ. Форма, вага, тиск, структура, склад – усе це не лише візуальні чи фізичні параметри, а способи культурного аналізу.

Ця багатошаровість визначає її роботу. Йдеться не про наративне нашарування, а про структурування простору, у якому можуть співіснувати особистий і колективний досвід, історичне й сучасне, конкретне й абстрактне. Мерта показує, що реальність не є монолітною, вона складена, нестабільна, завжди зумовлена. Саме в цій нестабільності відкривається простір для чутливості, непевності й рефлексії.

У цьому сенсі практика художниці ненав’язливо політична. Не на рівні прямих висловлювань, а у виборі тем, методів і позицій. Її підхід не є активістським, але глибоко ангажований: залучає матеріал, простір і глядача. Вона звертається до маргіналій, відлунь епох, тимчасовості, водночас створюючи структури, у яких є місце для стосунку, для спільності, для незавершеного. Її активізм не декларативний, а втілений у самій конструкції твору, у способі, як об’єкти співіснують поруч, як вони торкаються одне одного, яку напругу несуть між собою.

У уявному лабіринті (державних) кордонів зі збірних європарканів, що утворюють архітектуру виставки, зустрічаються різнорідні фрагменти: тканина з парашутів, напис зі зруйнованого брненського універмагу Prior, Кийовський народний стрій (Kyjov), військова маскувальна сітка, друкарські матриці із колишнього заводу ADAST, гіпсові відбитки зубів працівників колишньої ФК Збройовка, річкові перли, які ніколи не бачили річки, та інші. Саме тому виставка стає місцем етичної уваги, де можна розмірковувати про рівновагу не лише як про естетичний принцип, а як про основну умову співжиття.

У час, коли Європу й світ розділяють воєнні конфлікти, міграція, культурні непорозуміння та страх перед невідомим, Over all possibilities 2 постає як активне середовище для спільності та співвіднесення. Виставковий простір задуманий як безпечне місце, де можуть зустрітися місцеві жителі й ті, хто був змушений залишити свої домівки. І хоча цей простір має свої межі, він може стати зародком нових стосунків – людських і суспільних.

Творчість Йогани Мерти виходить із усвідомлення, що й візуальне мистецтво може бути формою дослідження – не лише в академічному сенсі, а й у способі вивчення форм співжиття. Її інсталяції – не жести, а відкрита лабораторія міжлюдського контакту. Вона не створює безпеку через втечу, а через поділ спільних непевностей. Over all possibilities 2 – це не утопія. Це запрошення до усвідомленого буття в багатозначній сучасності.Художниці, що беруть участь у супровідній програмі:
Петра Ціларжова, Зузана Канторова

Johana Merta: Over all possibilities 2 

22.–28. 8. 2025 

Dům umění města Brna, Galerie Jaroslava Krále a foyer 

kurátorka: Júlia Bútorová 

Rovnováha není nehybný stav, ale neustálé vyvažování protichůdných sil, které se napínají, podpírají i zpochybňují. Výstava Johany Merta se pohybuje právě v prostoru tohoto napětí – mezi jednotlivcem a společenstvím, procesem a výsledkem, tichem a křikem. 

Over all possibilities 2 představuje aktuální díla Johany Merta(1987), jejíž tvorba stojí na pomezí prostorové instalace, sochařského myšlení a environmentálně-aktivistickéhovýzkumu. Ve své praxi dlouhodobě rozvíjí vztah k nalezenému materiálu jako k nositeli zkušenosti a kulturní paměti, a zároveň jako k prostředku kritického myšlení o světě. Výstava navazuje na autorčin zájem o téma rovnováhy, nejen ve smyslu formální kompozice, ale především jako hluboké kulturní, sociální a existenciální otázky. 

Rovnováha zde není chápána jako výchozí stav nebo kýžený cíl, ale jako nepřetržitý proces vyvažování, který se odehrává napříč rovinami – fyzickými, mentálními i společenskými. Merta tematizuje tento stav jako strukturální napětí, jímž prostupuje nejen tělo a jeho biorytmy, ale i ekonomie práce, vztahy moci, modely péče a podmínky produkce. V tomto smyslu lze její přístup vnímat jako formu kritického nového materialismu, která odráží kulturní posun od rovnováhy jako harmonie k rovnováze jako neustálému vyjednávání. 

Instalace Johany Merta lze také číst jako modely postindustriální krajiny: místa, kde se střetává přírodní, lidské a technologické, kde zůstávají stopy těla i systémové produkce. V tomto prostředí se rovnováha neustále přehodnocuje, jako vztah mezi růstem a vyčerpáním, přítomností a ztrátou, centrem a periferií. Ve světě post-fordistické ekonomie, prekarizované práce a kulturní fragmentace se rovnováha stává otázkou přežití. Díla Johany Merta, ač tichá a zdrženlivá, reflektují právě tuto nutnost: jak žít a tvořit ve světě, který sám ztratil rovnováhu.

Zásadní roli na výstavě hraje poměřování, konfrontace dvou na první pohled obyčejných objektů, které se v instalaci stávají nositeli základního významového napětí. Například chléba cihla. Chléb jako symbol každodenního uspokojení, sdílení a kulturního zakotvení. Cihla jako základ výstavby, produkt práce, ale také komodita odtržená od vztahu. Vzniká tímvýmluvná materialistická alegorie, která otevírá otázky: co nás živí a co stavíme? Co udržujeme a co nás utváří? Co je měkké, tělesné, blízké a co je tvrdé, neosobní, institucionální?

Chléb zde není jen jídlem, ale symbolem s trhlinou. Cihla není pouze kus hlíny, je to znak řádu, který může být domovem i vězením. Avšak záměrem není vytváření binárních kontrastůdobra a zla, ale kladení otázek o povaze lidského úsilí, kulturních hodnot a o podmínkách přežití. 

Tento princip vztahování a kontrastu úzce souvisí s přístupem, který lze zařadit pod pojem expanded sculpture – tedy rozšířeného sochařství, které chápe prostor jako médium, objekt jako vztah a instalaci jako situaci. U Johany Mertatento přístup přesahuje samotnou práci s hmotou. Je přítomen v jejím způsobu myšlení o světě. Tvar, tíha, tlak, struktura, složení – to vše nejsou pouze vizuální nebo fyzické parametry, ale způsoby kulturní analýzy. 

Tato vrstevnatost je pro autorčinu práci určující. Nejde o narativní vrstvení, ale o strukturování prostoru, v němž mohou koexistovat zkušenosti osobní a kolektivní, historické a současné, konkrétní i abstraktní. Merta tím ukazuje, že realita není jednolitá, je složená, nestabilní, vždy podmíněná. Právě v této nestabilitě se otevírá prostor pro citlivost, znejistění i reflexi.

V tomto smyslu je autorčina praxe neokázale politická. Ne v rovině explicitních sdělení, ale ve volbě témat, metod a pozic. Její přístup není aktivistický, ale je hluboce angažovaný: angažuje materiál, prostor i diváka. Věnuje se margináliím, zbytkům, dočasnosti, a současně vytváří struktury, v nichž je místo pro vztah, pro sdílení, pro nehotové. Její aktivismus není deklarativní, ale vtělený do konstrukce díla, do způsobu, jakým objekty existují vedle sebe, jak se dotýkají, jaké napětí mezi sebou nesou. V pomyslném bludišti (státních) hranic ze stavebních Euro plotů, které tvoří architekturu výstavy, se setkávají různorodé fragmenty jako textilie z padáků, nápis ze zbořeného brněnského Prioru, kyjovský lidový kroj, vojenská maskovací síť, tiskové matrice z někdejšího ADASTU, sádrové odlitky zubů zaměstnanců bývalé Zbrojovky, říční perly, které nikdy nespatřily řeku, a další. I proto je výstava místem etické pozornosti, kde je možno uvažovat o rovnováze nejen jako o estetickém principu, ale jako o základní podmínce spolužití.

V době, kdy Evropu i svět rozdělují válečné konflikty, migrace, kulturní neporozumění a strach z neznámého, se Over all possibilities 2 staví do pozice aktivního prostředí pro sdílení a vztahování. Výstavní prostor je pojat jako bezpečné místo, kde se mohou potkat domácí obyvatelé i ti, kteří byli nuceni odejít ze svých domovů. Ačkoliv i tento prostor má své limity, může se stát zárodkem nových vztahů, lidských i společenských. 

Dílo Johany Merta vychází z vědomí, že i vizuální umění může být formou výzkumu, nejen v akademickém slova smyslu, ale ve způsobu zkoumání forem soužití. Její instalace nejsou gestem, ale otevřenou laboratoří mezilidského kontaktu. Nevytváří bezpečí skrze únik, ale skrze sdílení nejistot. Over all possibilities 2 není utopie. Je pozvánkou k vědomému bytí v mnohoznačné současnosti. 

Umělkyně participující na doprovodném programu: Petra Cihlářová, Zuzana Kantorová